Незважаючи на всі ті випробування, які випали на нашу країну, у ній продовжують проводитись професійні автомобільні змагання. Поки ралі, крос та кільцеві перегони «простують», на перший план вийшла «гора». Її першу гонку цього року прийняв Ужоцький перевал, де разом зi спортсменами стартували і пілоти-аматори. Примітно, що в обох випадках боротьба велася буквально за лічені секунди, а то й їхні частки!

  Нагадаємо, що саме гірські перегони, які офіційно називають «підйом на пагорб» (hillclimb) або просто «гора», стали першими офіційними автомобільними змаганнями, які були проведені після того, як «велика війна» прийшла в Україну. Це сталося восени 2023 року і тоді їх приймав Ужокський перевал. Йому ж випала честь відкрити й нинішній сезон гірських перегонів. Воно й зрозуміло.
  З майже ідеальним асфальтовим покриттям, швидкісна «доріжка» водночас досить безпечна – з гард-рейлом у особливо небезпечних місцях та без глибоких кюветів з обох боків.

  Перепад висот траси становить 211 метрів при дистанції одного підйому в 3,8 кілометра на яких розташовано 22 повороти, причому майже порівну правих і лівих.
  Благо цього разу погода залишалася стабільною та майже літньою, в чомусь навіть надто спекотною, нагадавши минулорічні серпневі перегони, принаймні – її суботню частину.

Вже звично гонка проходила за два дні, які проводились у абсолютно однаковому форматі.
  За одним тренувально-ознайомчим підйомом слідували два кваліфікаційні, а потім три власне залікові. Причому щоб бути класифікованим, пілот повинен був пройти як мінімум один кваліфікований і потім два залікових підйома.

Підсумки дня визначалися за двома найкращими підйомами з трьох, а власне всіх перегонів у свою чергу за сумою показань двох днів. Тобто за чотирма найкращими підйомами із шести, але саме з урахуванням розподілу на дні.
  Звучить це може дещо складно, але в реалії все просто – принаймні – набагато простіше ніж у тій же ралійній дисципліні…

  Однією з головних родзинок «гірських гонок» є можливість виступати одразу двом пілотам по черзі на тому самому автомобілі. Або навпаки – одному пілоту їхати двічі у двох заліках – у своєму та заліком вище.
  Обидвома варіантами «скористались» - були як напарники, так і ті, хто вирішив не ділитися з іншими, а навпаки виступити двічі на своєму автомобілі.

  Приміром, Денис Горковчук із Михайлом Кальмером та Бартломей Козьол із Дмитром Семенюком ділили між собою одразу два 2-хлітрові Renault Megan, тоді як Дмитро Дзiсь та Андрій Сапужак на своїх Ford Fiesta воліли виступати «соло» вдвiчi у двох заліках.

  При цьому не можна не відзначити, що якщо Дзiсь, для якого ця «гора» стала першою в житті, виступав на 2-літровій ралійній машині, де він раніше стартував, то у випадку з Сапужаком йшлося про 1,6-літрову машину і непросту!
  Зі свого старенького та бувалого Ford Escort, родовід якого йшов до середини 90-х років минулого століття, львів'янин пересів на куди більше і сучасну і спортивну «Фієсту».

  Це справжня кільцева машина, спочатку виготовлена в Німеччині, яка після «закордону» під керуванням Андрія Євтушенка стала Чемпіонкою України з кільцевих перегонів, причому тричі!
  Тепер за її кермом виступає інший Андрій, і поки що за відсутністю «кільця», ця «Фієста» штурмує гірські серпантини Карпат.

  Як уже було сказано, на «горі» вже звично разом із професіоналами (звісно, наскільки це поняття застосовується в наших широтах) на їхніх справжніх спортивних автомобілях, оснащених каркасами безпеки, змогли стартувати й аматори на серійних автомобілях.


  Головне, щоб вони відповідали вимогам правил дорожнього руху. Однак тут не можна не сказати, що такі «любителі», на відміну від «професіоналів», у реалії ніяк не обмежені жодними технічними вимогами і з погляду «форсування» їхні руки абсолютно розв'язані!
  Власне, у цьому світлі не дивно, що хоча офіційний абсолютний залік на «горі» не виводиться, де-факто він існує, і в ньому не лише перемогли, а всі топ місця забрали саме «аматори» на їхніх «дорожніх» автомобілях. Більш того, перемогу в гонці здобув Микола Осiпов, який виступав на зовсім незвичному «серійному» автомобілі.

  Заявлений він був як «скромний» VW Golf GTi, але насправді це був справжній «вовк в овечій…» - хоча про яку «овечу шкуру» тут може йтися навіть при одному лише побіжному погляді на цей «народний»!

  Та справжні «секрети» цього «Гольфа» ховалися під його не надто скромною оболонкою. По-перше, він повнопривідний. А по-друге, та що ще більш вражає — за деякими даними його двигун був форсований аж до 650 «коней»!

 

  Нвiть якщо це і перебільшення «злих язиків», і нехай, наприклад, під його капотом ховається табун у 400 «народних» скакунів, навіть вони не йдуть у жодне порівняння з потужностями, які розвивають начебто спортивні мотори тих самих «Меганів» та «Фієст». Як мінімум у такому разі мова йтиме про різницю потужності в два рази!

  Якщо ж говорити про реальні «абсолютні величини», то в суботу Осiпов вже на першому ж своєму підйомі встановлює планку на 2 хв 16,5 секунди, після чого показує рекордні для цієї гонки 2 хв 12,6 с.
  У неділю для цього дуету найкращими стають 2 хв 16,4 с та 2 хв 19,7 с, які й принесли переможну суму в 9 хв 05,2 секунд та вершину подіуму топового заліку для серійних машин А4 ST. 

  Лише 1,1 секунди їм поступився ще один «аматор» - Володимир Гуцул, який виступав на бiльш звичному «квадроласті» - Subaru Impreza STI. Для цієї пари «гора» стала далеко не першим їх «родео».

  Гуцул пройшов її на заздрість рівно: 2 хв 18,8 с і 2 хв 17,2 с у суботу, підкріплені 2 хв 17,2 с і, нарешті показаними на останньому шостому заліковому підйомі - 2 хв 13,1 с, які і дали суму в 9 хв 06,3.

Іншими словами, на їхніх відповідних кращих підйомах Осiпова з Гуцулом розділили лише половина секунди!
  Олександр Худа на своїй «прошитій» Audi A3 за свідченнями очевидців теж провів гарну та впевнену гонку, «облизуючи» повороти Ужоцького перевалу майже ідеальними траєкторіями.


  При цьому він поступився двом конкурентам теж далеко не такі величезні секунди. Худа зібрав суму в 9 хв 13,3 секунд, відставши від вершини подіуму А4 ST на 8 секунд, де найкращим для нього підйомом стали 2 хв 16,0 секунд, показані зранку в неділю.
  Першим поза подіумом «абсолюту», якого, нагадаємо, у реалії на «горі» не існує, став ще один її завсідник - Маркіян Клименко, на своїй «купешці» Subaru BRZ.

  Після суботніх 2 хв 23,4 с та 2 хв 23,3 с, цей дует трохи прискорився, показавши майже такі самі рівні пару 2 хв 21 с. Зі 9 хв 30,3 секунд Клименко очолив подіум для моноприводного серійного класу А3 ST.
  Але, як ми вже визначилися, - термін «стандартні» у багатьох випадках, і вже точно у всьому перерахованому вище квартеті, в «горі» потрібно розглядати як досить відносний. Наприклад, «прошитий» двигун «Ауді» Худи настільки грівся, що він був змушений спускатися після підйомів з відкритим капотом!

Тому не дивно, що тільки 5-е місце, якщо брати неофіційний «загальний залік», зайняв перший з пілотів, які виступали на «фулл ракінгу».
  Ним став Дмитро Захаров, який виступав на 2-літровій Honda Civic Type R та свого часу був одним із лідерів «гори». Найкращими для нього в суботу стали 2 хв 22,8 с, а в неділю 2 хв 21,5 с показані на заключному шостому підйомі.

У сумі Захаров зібрав 9 хв 30,8 секунд, поступившись лише пів секунди «аматорові» на його «беерзешці»... Знов нагадаємо – офіційного «загального заліку» на «горі» на відміну від тієї ж ралійної дисципліни не виводиться.
  Проте Захаров очолив подіум спортивного заліку Sport 2WD 2000, призначеного для моноприводних автомобілів, оснащених атмосферними двигунами робочим об'ємом до 2-х літрів.

Разом із Дмитром на його «японці» виступав ще один відоміший в українському автоспорті пілот - Володимир Корся.
  Нагадаємо, що свого часу Володимир тричі ставав Чемпіоном України у ралі, включаючи один раз у найпрестижнішому абсолютному заліку. Щоправда, у ролі штурмана. Також разом зі своїм пілотом Валерієм Горбанем вони не без успіху виступали і за кордоном.

 У доленосному 2022 році одесит вирушив захищати вже не її честь на спортивній арені, а буквально саму Україну.
  На війні Володимир отримав досить серйозне поранення, після якого його ліва рука дiє не в повному обсязi. Тим не менш, це не завадило Корсі не просто виступити, причому тепер уже в ролі пілота, а стати 7-м у неофіційному «загальному заліку» та офіційно 2-м у класі Sport 2WD 2000.

Більше того, якщо в суботу найшвидшим підйомом для Володимира стали 2 хв 26,0 с, то в неділю він взагалі показав на своєму кращому підйомі 2 хв 21,3 с, закінчивши гонку з 9 хв 36,0 секундами.
  Іншими словами, з погляду якнайшвидшого часу Корся навіть перевершив Захарова, нехай і всього на 0,2 секунди. За сумою двох днів він поступився напарнику-супернику 5,2 секунди.

  У підсумкових протоколах якраз між двома пілотами «Хонди Сівік» розташувався Дмитро Семенюк, ставши найкращим із квартету, який виступав на двох 2-літрових «французах».
  Не можна не відзначити, що для Дмитра ця гонка пройшла не так гладко. Так після 2 хв 26,6 с, вже на другому підйомі у нього обриває піввісь. Щоб бути класифікованим за підсумками дня Семенюк закінчив його на другому «Мегані» рівненської команди.

  У неділю на відремонтованій машині Семенюк прискорюється, показуючи спочатку 2 хв 22,3 с, потім 2 хв 21,7 с і «під завісу» 2 хв 20,5 с, зібравши в підсумку 9 хв 34,5 секунди.
  Тим самим, саме Дмитро, так би мовити - через брак повнопривідної опозиції, - офіційно очолив найстарший зі спортивних заліків - Sport 4WD. Якщо ж брати його реальних 2-літрових «однокласників», то Семенюк поступився Захарову всього 3,7 секунди, випередивши Корсю лише на півтори.

Аналогічно у старший Sport 4WD заявився і Михайло Кальмер, який виступав на синьому «Мегані» поперемінно з Денисом Горковчуком.
  Якщо в суботу для Михайла кращими стали 2 хв 28,0 с, то в неділю він серйозно прискорюється, показуючи спочатку 2 хв 23,4 с, а потім 2 хв 20,8 с. Однак не найкраща субота все ж таки далася взнаки. З погляду 2-літрового моноприводу Кальмер поступився Захарову рівно 10 секунд, водночас офіційно ставши 2-м у Sport 4WD, де з Семенюком їх розділили лише 6 секунд.

   А найщільнішим, принаймні між двома різними учасниками, у цій гонці став наступний розрив. Горковчука з його напарником, який виступав на тому самому автомобілі, за підсумками двох днів і чотирьох їхніх найкращих підйомів розділили примарні 0,2 секунди!
  Для Дениса в суботу найкращими були 2 хв 24,3 с, тоді як у неділю він прискорився і його найшвидшими за всю гонку стали 2 хв 21,3 с, які Горковчук показав на другому підйомі і це незважаючи на невелику помилку і навіть контакт із гард-рейлом!

  У результаті рівнянин став 10-м у неофіційному «загальному заліку», 5-м серед усього 2-літрового спортивного моноприводу і офіційно замкнув подіум Sport 2WD 2000, поступившись лише 4,9 секунди срібному призеру цього заліку Корсі.
  4-м серед квартету пілотів на «французах» став поляк Бартломей Козьол, який уже багато років проживає та працює в Україні, так само як і виступає в українських перегонах.

  Бартломей цього разу виявився дещо повільнішим за своїх напарників – «накопичивши» за два дні рівно 10 хвилин, він пропустив вперед кілька аматорів, ставши 14-м загалом, але, головне – 3-м у спортивному заліку Sport 4WD.
  Якраз позаду Бартломея розташувалися два пілоти «Фієст», які, нагадаємо, навпаки, обидва вирішили виступати «соло»у двох класах. І в цьому плані їх результати, особливо у випадку із Дмитром Дзісем, виявилися цікавими, якщо не сказати – унікальними!


  Так, з точки зору 2-літрових спортивних машин Дмитро став лише 7-м, більше того, що в Sport 4WD, що в Sport 2WD 2000, - в обох випадках він виявився першим поза подіумом - 4-м.
  Проте не можна не нагадати, що для львів'янина ця «гора» стала першою в житті. І по суті, він скоріше змагався сам із собою, звикаючи до нової для себе дисципліни. І результат цього «протистояння» справді вийшов по-своєму унікальним!

  За підсумками двох днів та його восьми найкращих підйомів, показаних одразу у двох заліках, Дмитро зібрав абсолютно однаковий час з точністю до десятої частки секунди – 10 хв 01,7 секунд!
  У суботу в обох заліках Дзісь встановлював часи в районі 2 хв. 32 секунди, закінчивши неділю з найкращими для себе 2 хв. 27,6 с. Суботні суми Дмитра склали 5 хв 03,7 с та 5 хв 04,7 с, а недільні - 4 хв 57,0 с та 4 хв 57,9 с, які й призвели до двох абсолютно однакових результатів за підсумками двох днів.


  При цьому з Бартломеєм Дзіся розділила лише одна секунда, якої Дмитру не вистачило до «бронзи» у Sport 4WD! У свою чергу, саме в цьому заліку Дзісь випередив Сапужака всього на 4 секунди.
  По суті, другий пілот на спортивній «Фієсті» теж змагався сам із собою. Якщо бути точніше, то спочатку у Андрія був один єдиний суперник у наймолодшого спортивного заліку Sport 2WD 1600. Причому ним був ні хто-небудь, а ветеран не тільки українського, а ще радянського автоспорту - Юрій Бомбардьоров.


Киянин вже звично виїхав на своїй «копійці», яка завжди привертає увагу, що називається, «і стара і млада». Але, на жаль.
  Вже на першому ж проїзді двигун «класики», як казали в ті самі часи «союзу» простягає своєму пілоту «руку дружби»! Говорячи технічною мовою - відбувається обрив шатуна, який буквально пробиває стінку блоку циліндрів.


Причому, за деякими даними, це причинило «масляне голодування» двигуна, що сталося під час аварії з переворотом напарника Юрія – Віктора Поворова, яке відбулося на минулій «горі».
  Тим не менш, можна не сумніватися, що ветеран відновить техніку і продовжить свої виступи, тоді як цього разу Сапужак залишився без єдиного суперника в 1,6-літровому класі вже в самому дебюті гонки…

  Як уже було сказано, для нього це був перший «бойовий» виїзд на новому для себе автомобілі, тож Андрій буквально лише вчився їхати на ньому. (А пілотування «Фієсти» та «Ескорту» таки відрізняються…)
  Сапужак почав цю «гору» з часів у районі 2 хв 36-35 секунд, прискорившись до стабільних 2 хв 29 с у неділю, коли його найкращими стали 2 хв 28,9 с.

  Звичайно, не так як у випадку з Дзiсем, але виступаючи у двох заліках за підсумками обох днів Сапужак теж показав майже однакові часи: у суботу 5 хв 07,8 с та 5 хв 09,6 с, а в неділю 4 хв 57,1 с та 4 хв 58,9 с.
  Таким чином, за підсумками двох днів Сапужак «поступився» сам собі 2,8 секунди, ставши офіційно 5-м у заліку Sport 4WD, при цьому за відсутності опозиції перемігши у Sport 2WD 1600.

Не можна не відзначити ще раз і Олександра Худу, котрий не просто виступав у двох класах, а зробив це на двох різних автомобілях!
  Крім зарядженого «авдея», другою його «колісницею» стала в чомусь не менш яскрава Renault Clio RS.

На «француженці» представник Дрогобича спочатку показував часи в районі 2 хв 33 с, прискорившись у неділю у середньому до 2 хв 29 с. У підсумку Худа набрав суму в 10 хв. 06 секунд, які «опинились» між двома результатами Сапужака, причому першому з них він поступився лише 0,4 секунди.
  Так, у цьому випадку Олександр став лише 18-м серед усіх, хто фінішував, але, головне – офіційно третім у заліку для серійних автомобілів A3 ST.

Худа поступився Маркіяну Клименку, який переміг в цьому заліку, 36 секунди і 30 секунд Андрію Ромасу, який виступав на старенькой та все ще жвавiй Honda Civic і показав стабільні часи в районі 2 хв 24 с, з яких його найкращими стали 2 хв 23,6 с, встановленi зранку в неділю.
  Першим поза подіумом цього класу гонку закінчив Юрій Гурняк, який також виступав на 2-літровій, але стандартній, Ford Fiesta ST, поступившись Худi за підсумками двох днів 11 секунд.

Найкращим підйомом для львів'янина були 2 хв 32,4 с, показані в неділю, а серед усіх учасників він став 20-м, розташувавшись одразу за двома пілотами, які виступали на спортивних «Фієстах».

***

  Наприкінці не можна не сказати, що відкриття сезону гірських перегонів 2026 року стало відмінним святом швидкості. Якщо не брати до уваги одного вильоту за межі траси, «гора» пройшла без аварій, та й після того інциденту учасник продовжив свій виступ. Усього ж нинішній «Бескид-2026», а саме так офіційно називалась ця гонка, зібрав 29 пілотів, з яких 11 були «спортсменами» і 18 – «аматорами».

І таке наповнення не може не тішити, оскільки попередня «гора» зібрала лише 20 учасників.
  Ба бiльше, на наступну, яка має пройти в середині липня, за відсутністю кільцевих перегонів, схоже збираються «підтягнутися» і деякі «кільцевики» з Києва, які раніше не раз тішили своїми стартами на «горі» у довоєнні роки.

  Ну а саме проведення професійних автомобільних змагань у цей надзвичайно непростий час, по-своєму є своєрідним доказом того, що як би не намагався ворог, йому не зламати волю до перемоги та свободи українського народу!...

В'ячеслав Щербина
Фото Андрій Конвіцький та учасників